Від видавництва
Обрядова дисципліна була і лишається
важливим чинником літургійної єдності кожної Церкви sui iuris (свого права), одною з яких є Українська
Католицька Церква (УКЦ).
Обряд УКЦ оформлювався протягом століть з
давньокиївського обряду і на сьогодні становить собою відмінний від інших
візантійського походження обряд, який часто окреслюють терміном
„візантійсько-український”.
Обрядова єдність осягається через
дотримання єдиних уставних приписів. Від давніх часів в східних церквах почали
вживати зібрання таких приписів, тобто типики (від гр. слова типікон). В типику
систематизуються найрізноманітніші комбінації відправ, що можуть виникати
протягом літургійного року, й подаються точні вказівки як у тому чи іншому
випадку „уставно”, тобто правильно, зразково відправляти богослужіння. На
Україні від часів св. Теодосія Печерського (†1074) був в ужитку Студитський
типик (за назвою царгородського монастиря св. Теодора Студита), а від XV ст. його замінив Єрусалимський
(лаври св.Сави бл.) типик. У пізніші століття з’являються вітчизняні типики:
Почаївський 1766 року, Перемиський типик Я.Досковського (видання 1852, 1870,
1903), Ужгородський (1890, 1901). Уживались також анонімні рукописні типики.
1899 року світ побачив типик о. Ісидора Дольницького (1830-1924), духовника і
професора Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові, автора багатьох нових
богослужінь УКЦ. Укладений за матеріалами Львівського Синоду 1891 року, який
мав величезне значення в історії нашої Церкви, типик о.Дольницького подає
багатий практичний та історичний богослужбовий матеріал.
Загальновідомо, що УКЦ почала
відроджуватися на своїх історичних землях щойно 1989 року, після майже
40-річного перебування в катакомбах. Це не означає, що після „Львівського
Собору” 1946 р. літургійне життя Католицької Церкви на Україні припинилось, але
довга відсутність спілкування, контактів з зовнішнім світом, з іншими частинами
УКЦ далася взнаки в багатьох ділянках життя Церкви, а зокрема й на обрядовості.
Останніми роками занепад обрядової
дисципліни відчувався особливо. Найбільше відчувався він в римських освітніх
установах УКЦ, до яких приїжджають на навчання студенти з українських єпархій
цілого світу.
Довголітнього ректора однієї з таких
установ, Української Папської Колегії св. Йосафата, о. д-ра Софрона Мудрого,
ЧСВВ, небезпека втрати обрядової тотожності натхнула до здійснення нового
видання типика о. Дольницького, оскільки попереднє видання давно вже було
вичерпане, а сам типик не втратив свого практичного значення. Мова оригіналу,
церковнослов’янська, на сьогодні вже малозрозуміла, тому відчутною була
необхідність перекладу типика на сучасну українську мову.
За ініціативою о. д-ра С, Мудрого 1979
року тодішній духовник Колегії св. Йосафата о. Родіон Головацький, ЧСВВ,
розпочав цілеспрямовану працю над перекладом типика, яку перервала нагла смерть
отця духовника у липні 1985 року. Переклад, що здійснювався з точним
дотриманням тексту оригіналу, без жодних змін, і його редакцію закінчено 1992
року. В праці над перекладом взяли участь о.д-р Партеній Павлик (переклад
грецьких текстів), о.Доротей Шимчій (примітки), о. Йосафат Романик (2-а
частина).
Остаточна редакція перекладу розглядалась
комісією, до складу якої увійшли: о.д-р Северіян Якимишин, консультор
Літургійної комісії при Конгрегації для Східних Церков, о.д-р Порфірій
Підручний, о.мгр. Михайло Гаврилів. За рішенням комісії до перекладу типика
додається „Устав богослужень”, затверджений Апостольською Столицею 1944 року й
вперше виданий українською мовою 1958 р., який замінив собою першу частину
типика, тобто „Загальний вид богослужіння”. Однак ця, перша, частина не втрачає
свого значення як цінне історичне джерело розвитку обряду. Зауважимо також в
яких пунктах типик о.Дольницького втратив на сьогоднішній день свою актуальність:
1.
Літургійні приписи 1-ої частини типика о.Дольницького, взяті з „Додатку”
Львівського Синоду, виданого 1896 року сьогодні настільки дійсні, наскільки
вони узгоджуються з римським „Уставом богослужень”, його в чомусь пояснюють чи
доповнюють.
2.
Рубрики стосовно різних постів, що їх подає типик о.Дольницького,
сьогодні вже недійсні, бо 1966 року Єпископат УКЦ під проводом Верховного
Архиєпископа і кардинала Йосифа Сліпого подав нові норми, в яких зобов’язав
всіх духовних осіб, чернецтво та вірних в сумлінні до дотримання посту, а саме:
а) В усі п’ятниці цілого року, за винятком загальниць і припадаючих господніх і
богородичних свят – стриманність від м’яса; б) в перший день Великого посту і
Страсну п’ятницю – стриманність від м’яса і молочних страв; в) в навечір’я
Різдва і Богоявління, свята Воздвиження Чесного Хреста й Усікновення Чесної
Голови св. Івана Хрестителя – стриманність від м’яса з одноразовим харчуванням
досита з додатковими скромними перекусками, відповідно до місцевих звичаїв;
високопреосвященним владикам, парохам і сповідникам дозволив уділяти в разі
потреби інші полегшення, за духом обряду (Благовісник Верховного
Архиєпископа, 1966, т.2, ст. 195).
3.
Св. Літургію дозволяється скорочувати так, як подається в служебнику,
виданому Синодом Єпископів УКЦ 1989 року, а апостол-євангелію і причасний
дозволяється брати по одному, хоч би на цей день припадало два (Благовісник
Верховного Архиєпископа, 1965, том 1, стор. 42). За благословенням
настоятеля (пароха), з метою скорочення богослужінь, дозволяється пропускати
другорядні тропарі й кондаки, якщо їх на якийсь день припаде по кілька, за
таким самим благословенням дозволяється не брати двічі чи тричі того самого
тропаря, сідального або тієї самої стихири.
Потреба в уставній літературі невпинно зростає.
Причина цього – відродження УКЦ на своїх історичних землях, тому редакція
вірить і сподівається, що нове видання типика о. Дольницького, тепер вже
українською мовою, послужить якнайліпшому вихованню нової генерації клиру нашої
Церкви.
Як кожна праця такого обсягу, так і цей
переклад не позбавлений помилок і хиб. Редакція заздалегідь вдячна всім тим,
хто надішле свої зауваження.
В-во „Української Духовної
Бібліотеки”