о. Василь Попелястий
Виклики та перспективи літургійного служіння у
сьогоденні: уділення святого Причастя
Час короновірусної пандемії,
незважаючи на численні труднощі та виклики, з якими стикнулась церковна
спільнота по всьому світу, спричинив і низку позитивних змін. Наприклад,
обмеження вірних у їхній фізичній участі у храмі під час богослужіння, дало їм
можливість через онлайн-трансляцію побачити ті моменти Божественної Літургії,
які були приховані від їхніх очей стіною іконостасу. Зокрема йдеться про ті
священнодії, що їх звершують у святилищі, на престолі. Для багатьох вірних це
також стало можливістю помолитися Літургію, яка супроводжується прекрасним
співом, та почути добре підготовлену проповідь з уст сильного проповідника.
Однак це також спричинило низку значних
викликів. Наприклад, хтось може запитати: для чого мені йти на Літургію до
храму, коли надворі слизько, падає дощ, у храмі холодно, погане озвучення, не
зовсім добрий спів, проповідь така собі..? Адже вдома я можу в комфортних для
себе умовах помолитись Літургію онлайн. Окрім того, я і так не приступаю до
Причастя…
Таким чином питання усвідомлення
краси та величі богослужіння, гідного та величного його звершення, досвідчення
у літургійній молитві великого і люблячого Бога, хоча і є далеко не новими,
проте вони особливо гостро постали у час короновірусних обмежень та потребують
відповідей та рішень.
Однією із таких відповідей на ці питання є лист кардинала
Сари, тодішнього очільника Конгрегації
Божественного культу й дисципліни Святих Таїнств, «З радістю повернімось до
Євхаристії» (15 серпня 2020 р.). У цьому листі кардинал дякує усім
представникам засобів масової комунікації, які через інтернет та телебачення
здійснюють цінне служіння для хворих і для тих, котрі не мають можливості піти
до храму, та виконали велике служіння, транслюючи Божественну Літургію в
період, коли не було можливим молитися її у спільноті. Однак кардинал пригадує
та наголошує, що жодна трансляція не може зрівнятися з особистою участю людини
у Службі Божій. Так само жодна, навіть найкраща, трансляція, не може її
замінити. Більше того, лише сам перегляд трансляцій богослужінь без
безпосередньої фізичної участі у Божественній Літургії у храмі становить
загрозу віддалити нас від особистої та близької зустрічі з Живим Богом, Котрий
став реальною людиною з плоті та крові; зустрічі з Тим Ісусом, Котрий дає нам
Себе «у реальний, а не віртуальний спосіб». Кардинал стверджує, що онлайн-трансляції
– це вимушений крок, на який пішла Церква. Тому, як тільки обставини дають
змогу, необхідним і нагальним є повернення до нормальності християнського
життя, домівкою якого є храм, а літургійні відправи, особливо Божественна
Літургія-Євхаристія є вершиною діяльності Церкви та тим джерелом, з якого
Церква черпає усю силу.[1]
Онлайн-трансляції богослужінь
також дали можливість краще ознайомитися з практиками, що поширюються у наших
парафіях. Треба зауважити, що деякі із них є намаганнями душпастирів, у міру
своїх можливостей, дати відповіді на нагальні виклики, з якими вони, чи радше,
усі ми стикаємося. Деякі з цих практик, щоправда, викликають певний подив, а
деякі, можна вважати, і досить хибними. Однак, мушу зауважити, що однією із причин
цього є значний брак офіційних пояснень та вказівок душпастирям від
компетентної влади щодо літургійних питань, котрі виникають у сьогоденні. Одним
із небагатьох є Розпорядження Митрополита Ігоря (Возьняка) «для одностайності
дій духовенства Львівської Архиєпархії УГКЦ у часі загострення епідемологічних
ситуацій».[2]
Звичайно, я усвідомлюю, що у
цьому короткому огляді не зможу охопити, окреслити та дати готові відповіді на
усі питання, які виникають перед нашими душпастирями у зв’язку з короновірусною
епідемією та пов’язаними з нею обмеженнями. Через те що Літургія є живою
дійсністю, яку звершують реальні люди у реальний час (звичайно, разом з Богом),
тому і завжди виникатимуть нові виклики, які інколи неможливо передбачити та
запропонувати наперед готові рішення. Тому, зважаючи на часові межі, хочу звернути
нашу з вами увагу лише на практику чи практики уділення святого Причастя та
пов’язані із цим аспекти (як спричинені короновірусними обмеженнями, так і в
ширшому контексті), щоб їх проаналізувати, продискутувати, а також, можливо,
знайти до них рішення.
Як вже зазначено, готових
рецептів у нас немає, інакше ми б тут не зібралися. Тож для досягнення нашої
мети насамперед наведемо богословські основи, які дають напрямні для пошуків вирішення
проблемних питань; далі поглянемо на досягнення та практику Латинської Церкви у
цій сфері; а відтак проаналізуємо наш контекст та поставимо низку запитань для
дискусії.
Sacrosanctum Concilium:
богословське підґрунтя
Революційною подією в житті
Католицької Церкви став Другий Ватиканський Собор, котрий наголосив, що осердям
життя Церкви є літургійна молитва. Уже навіть фізичне розміщення Конституції
про Святу Літургію Sacrosanctum Concilium серед інших Соборових
документів підкреслює її програмне значення. Ця Конституція про Святу Літургію
є першим Документом, що впроваджує усі інші Документи, і які, таким чином, ґрунтуються
на ній та випливають з неї.[3]
Ця Конституція – це солідний та багатогранний
документ, котрий надзвичайно вплинув на подальше життя Католицької Церкви та її
літургійну молитву. Однак, хочу пригадати лише декілька думок, що мають
безпосереднє значення для нашої сьогоднішньої теми.
1. Соборові Отці наголошують, що
літургійне Богослужіння є продовженням та актуалізацією Христового
спасительного діяння у Церкві. Власне, є його практичним виміром: «Як Отець
послав Христа, так і Христос послав апостолів, сповнених Святого Духа, – не
лише для того, щоб вони, проповідуючи Євангеліє всякому творінню, звіщали, що
Син Божий своєю смертю і воскресінням визволив нас від влади сатани та від
смерті й переніс нас у царство Отця, а й для того, щоб здійснювати те діло
спасіння, яке вони проповідують, через Євхаристійну Жертву й Таїнства – адже довкола
цих останніх обертається все літургійне життя» (SC, 6).[4] До
того ж це дає підставу Соборовим Отцям стверджувати, що незважаючи на те, що
Церква має різні завдання та служінням у світі, первинним та центральним у її
житті є, власне, продовження та реалізація цього Христового спасіння у світі. Тому
Отці наголошують: «КОЖНЕ літургійне богослужіння – оскільки є ділом
Христа-Священика та його Тіла, тобто Церкви, - є найвищою мірою
священнодіянням, і жодне інше діяння Церкви не рівняється з його дієвістю ні
значенням, ні ступенем» (SC,
7), таким чином усі «апостольські труди [катехизація, євангелізація,
харитативна діяльність] спрямовані на те, щоб усі, ставши дітьми Божими через
віру і Хрещення, збирались разом, хвалили Бога в Церкві, брали участь у Жертві
й споживали Вечерю Господню» (SC, 10). Тому «літургія – це вершина, до
якої прямує діяння Церкви, і водночас джерело, з якого плине вся її сила» (SC,
10). У подальших Соборових документах, зокрема Lumen gentium (11) та Presbyterorum
ordinis (5), а також у Катехизмі Католицької Церкви (1324), це
широке розуміння значення літургійної молитви сфокусовано на Євхаристії.
2. Отці Другого Ватиканського
Собору наголошують, що кожне богослужіння є спільнотним, тобто має всецерковний
вимір, і застерігають від його приватизації чи клерикалізації. «Тому ніхто
інший, навіть якщо це священик, нехай на власний розсуд нічого не віднімає від
літургії, нічого до неї не додає і нічого в ній не змінює» (SC, 22, § 3).
Вони напрочуд революційно стверджують, що співці, читці та інші особи, котрі
беруть участь у богослужінні, також звершують «справжнє літургійне служіння» (SC,
29).
3. Щодо того, що стосується
Божественної Літургії, то Отці Другого Ватиканського Собору стверджують її
цілісність та інтегральність. Літургія – це єдине богослужіння, котре
складається з двох частин: Літургії Слова та Літургії Євхаристії, котрі
настільки «тісно між собою пов’язані, що творять єдиний акт богопоклоніння» (SC,
56).
4. Закликаючи вірних брати
«свідому, побожну й діяльну участь» у Божественні Літургії (SC, 48),
Отці Собору наголошують, що досконала участь вірних у Літургії виявляється
тоді, коли вони самі після причастя священика приймають Тіло Господнє з тієї
самої Жертви (SC, 55).
Вчення Апостольського Престолу
та досвід Латинської Церкви
Як уже зазначено вище, Конституція
про Святу Літургію дала поштовх до значних змін у літургійному житті як
Римо-Католицької, так і нашої Церкви.
У Латинській Церкві було реформовано богослужіння, створено та видано нові
літургійні тексти. Однак, вже через 40 років після опублікування цієї
Конституції святий папа Іван Павло ІІ у Енцикліці Ecclesia de Eucharistia (17 квітня 2003 р.) наголошує
на необхідності дотримання літургійних норм і рубрик та звертає увагу на «тіні»,
тобто зловживання, котрі закрались у літургійне життя Церкви, та зобов’язує Конгрегації Божественного культу й
дисципліни Святих Таїнств у співпраці із Конгрегацією Доктрини Віри розробити
окремий документ, котрий б сприяв їх усуненню.[5] Він появився вже у березні
наступного, 2004 року, із дуже промовистою назвою: Інструкція щодо певних речей,
котрі потрібно зберігати або уникати стосовно Пресвятої Євхаристії «Redemptionis
Sacramentum»[6].
Для подальшого розгляду нашої теми треба наголосити на важливому
нюансі. У цій Інструкції, як і у багатьох інших Документах Апостольського
Престолу, наголошено, що літургійні тексти та обряди з їхніми жестами, не є
чимось зовнішнім, своєрідним фокус-покусом чи магічним обрядом, але реалізацією
на практиці віри Церкви, котра століттями зріла і чіткіше формулювалася, і,
таким чином, дає нам можливість увійти в таїнство того, що Христос уже зробив
та продовжує робити для нас. Літургійна молитва уможливлює нам досвідчити це таїнство
у власному житті.
Водночас папи Венедикт XVI та
Франциск використовують дуже цікавий термін для окреслення літургійного
благочестя: ars celebrandi, тобто мистецтво правильного священнодіяння[7].
Папа Венедикт XVI навчає, що правильне звершення богослужіння із дотриманням
усіх літургійних приписів захоплює та заполонює людину більше, ніж штучність
усіх додаткових чужорідних нововведень[8],
навіть дуже (надміру) креативних[9]. Тому
дуже часто зловживання у звершенні богослужінь, а особливо у Божественній
Літургії, тобто самовільні зміни як в обрядах, так і в текстах, відповідно до вищезгаданої
Інструкції, викривлюють богослов’я, молитву та віру Церкви.[10]
Треба зауважити, що Інструкція та
інші документи Апостольської столиці, наголошуючи на необхідності ретельного
виконання літургійних норм та рубрик при звершенні Божественної Літургії,
застерігають від лише зовнішнього їх виконання, тобто механічного та дуже
поверхового. Кожний літургійний жест, кожний літургійний рух повинні випливати
з внутрішнього переконання, із глибин віри молільника, із усвідомлення
особистої присутності та участі в Таїнстві Христа. Таким чином гостро
критикується як мертвий формалізм і рубрикалізм, так і радикальне спрощення та
нехтування літургійними нормами, буцімто для того, щоб обряд став більш доступнішим
для вірних. Обидві ці екстреми є нежиттєздатними та нежиттєдайними.[11]
Існування літургійних норм не
слід також сприймати як заперечення чи обмеження творчості чи свободи дітей
Божих. Вони є засобами, як стверджує кардинал Франціс Арінце, тодішній Префект Конгрегації
Божественного культу й дисципліни Святих Таїнств, у впровадженні до цієї
Інструкції, що сприяють достовірному, правильному та автентичному вираженню
віри Церкви, яка формувалась та кристалізувалась протягом двох тисячоліть, а
також у вірному звершенні Божественної Літургії, Таїнства Євхаристії, котра є
спільним ділом Ісуса Христа та Церкви. Таким чином літургійне богослужіння не
може бути применшеним та обмеженим лише до суб’єктивних та приватних поглядів
однієї особи чи навіть групи осіб.
Більше того, кардинал Арінце
наголошує на хибності позиції, котра стверджує, що немає потреби надавати якогось
особливого значення літургійним зловживанням, адже вони завжди були в тій чи
іншій формі. Кардинал звертає увагу, що зловживання у звершенні Божественної
Літургії є різними і мають різну у вагу. Деякі з них безпосередньо впливають на
дійсність звершення Таїнства Євхаристії (в гірший бік), інші спричиняють
замішання серед вірних та зростання десакралізації обряду… Саме ця необхідність
реагування на зловживання, які увійшли у літургійне життя Католицької Церкви, і
стала причиною видання цієї Інструкції.[12]
До основних причин літургійних зловживань
в Інструкції зараховано такі:
1)
хибне розуміння служителем свободи;
2)
хибні екуменічні ініціативи та практики;
3)
незнання та неосвіченість.[13]
Інструкція розглядає низку
невідповідностей та зловживань під час звершення Божественної Літургії. Зверну
нашу увагу лише на ті, котрі безпосередньо належать до теми нашої зустрічі,
зокрема вимоги щодо уділення святого Причастя:
1) за звичайних обставин вірні приступають до Причастя під час Божественної Літургії одразу після причастя священика;
2) запричастити вірних є безпосереднім обов’язком священика-целебранта[14], хоча йому можуть допомагати причащати вірних й інші служителі;
3) священик-целебрант не може продовжити служіння Літургії поки не завершиться причастя вірних;
4) бажано, щоб вірні причащались частичками, котрі були освячені саме під час цієї Літургії;
5) приймати вірним святе Причастя на колінах чи стоячи – вирішує Єпископська Конференція з recognitio Апостольського Престолу;
6) передбачено, що вірні можуть отримувати святе Причастя на язик або на руку (відповідно до усіх встановлених норм). В останньому випадку вони є зобов’язані спожити Євхаристію-Причастя у присутності священика. Тіло занурене у Кров подається лише на язик;
7) святе Причастя має подаватися вірним. Вони не можуть самостійно брати ні Тіла, ні Чаші, чи, тим більше, передавати їх один одному (за винятком шлюбу);
8) Причастя співслужителів відбувається відповідно до приписаних норм. Священики причащаються перед мирянами;
9) священик чи диякон іншому священикові можуть лише подавати Євхаристію (мовчки, нічого не проголошуючи), однак не уділяти йому святе Причастя (виголошуючи «Тіло Христове» чи «Кров Христова»);
10) якщо необхідно на Літургії, можна використовувати декілька чаш. Однак, варто цілком уникати переливання Крові з однієї чаші в іншу, щоб не заподіяти шкоди цьому Таїнству;
11) євхаристійний посуд має відповідати встановленим нормам.[15]
Сучасні питання та виклики в
нашому контексті
Коротко розглянувши підставові
богословські аргументи, які ставлять питання уділення святого Причастя у ширший
літургійно-богословський контекст та вказують шлях у пошуку наших відповідей, а
також законодавчі норми Латинської Церкви, що є відповіддю Церкви на
різноманітні невідповідності та зловживання у звершенні Божественної Літургії
загалом, та уділення святого Причастя зокрема, перейдімо до наших реалій.
Для подальшої праці пропоную таку
методологію: насамперед буде окреслено дискусійне питання. Далі буде
запропоновано його короткий історично-богословський аналіз, а тоді – певні
висновки та пропозиції. Відтак зможемо його обговорити та продискувати. Тоді
перейдемо до наступного питання. Одразу хочу попередити, що пропонуватиму лише
певні висновки та пропозиції, а не остаточні «непохитні та безапеляційні»
рішення. Розумію складність питань та власну обмеженість. Літургія є спільним
ділом Бога і Церкви, людини. Тому де ще, як не у братській конструктивній
дискусії можемо почути голос Божий. Однак такий пошук відповідей потребуватиме
від усіх нас неабиякої мужності та відваги: відкритися на Божу правду, прийняти
її та втілити на практиці. Поглянути на те чи моя дотеперішня позиція, мій
спосіб діяння, моя практика відповідає глибинній суті Літургії та вірі Церкви,
котра втілена у її молитві. Жодні «практичність», «зручність», «доцільність» (дуже
часто ці терміни прикривають власне лінивство чи елементарне незнання) не
можуть викривлювати чи замінювати справжнє богословське розуміння та суть певного
літургійного жесту та дії. Тож відвага потрібна, щоб усвідомити та виправити
хибну практику, якщо така є; навіть, якщо вона є напрочуд зручною для мене. З
іншого боку, відвага також потрібна для усвідомлення правильності власної
позиції та її обстоювання.
Отже, необхідно також наголосити,
що не всі нововведення є хибними та поганими, через те, що вони є новими.
Навпаки, багато з них можуть бути геніальними і натхненними Святим Духом.
Таким чином запрошую до
відкритої, братської, конструктивної, аргументованої, і, що дуже важливо,
відважної дискусії.
1. Священик-предстоятель vs
причастя вірних (чи може предстоятель продовжувати Літургію, з яких б то не
було причин, коли ще не усі вірні запричащались, або й взагалі не уділяти
Причастя, а доручити це іншим служителям?):
Короткий богословський аналіз:
•
Внутрішній зміст Літургії спрямований до
Причастя
•
Микола Кавасила: «Найважливішим у священнодійстві
Святих Таїнств є переміна Дарів у Тіло і Кров Господа, а кінцева його мета —
освячення вірних, які через них [Чесні Дари] отримують прощення гріхів,
успадковують Царство Боже і таке инше.[16]
•
«Ми
бачили світло істинне, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну, нероздільній
Тройці поклоняємось, Вона бо спасла нас»:
Вірні вказують
на дисонанс: їм важко співати цей текст, коли вони ще є в черзі до Причастя і
приступлять, можливо, вже після відпусту.
•
Перенесення Святих Дарів на проскомидійник:
•
Запричастивши вірних Святі Дари «ніби вже виконали»
свою безпосередню функцію. Тому вони перебувають з боку на проскомидійнику, а
Літургія далі спрямована у напрямку престолу.
Висновок: це є безпосереднім
завданням предстоятеля уділяти Причастя. Решта йому лише допомагають. Тому він
може продовжувати Літургію лише після завершення Причастя вірних.
2. Причастя вірних
Передосвяченими Дарами на Літургії Івана Золотоустого та Василія Великого
•
Практичне vs богословське:
•
дуже зручно у храмі, у якому звершується
декілька Божественних Літургій того самого дня, мати в достатній кількості
Освячені Дари, залишаючи їх з однієї Літургії на іншу;
•
уникаємо «надмірної розтрати» просфор та вина.
Дає певність, що не забракне освячених частичок, коли на чергову Літургію
прийде більше, ніж заплановано, людей.
•
Тіло з Кров’ю / лише Тіло
•
«практичніше» залишати лише Тіло, бо Тіло
занурене у Кров дуже швидко псується у чаші. Невикористані освячені частички
можна залишити на Літургію, яка звершуватиметься вже наступного дня або днів…
Адже Святі Дари і так зберігаються у кивоті.
•
Богословське:
•
одна Літургія, одна Жертва, одна Трапеза… (Див
також ККСЦ кан. 713 § 1; Інструкція
застосування літургійних приписів ККСЦ § 60).
•
Причастя Дарами, освяченими на попередній Літургії/Літургіях
стає, тим самим, причастям Передосвяченими Дарами.
•
Втрачається розуміння спільної трапези,
розуміння Літургії як спільного дійства…
Висновок: вірні у нашому
обряді нормально повинні причащатись Тілом і Кров’ю, освяченими на тій самій
Літургії.
3) Святі Ворота vs
Дияконські (якими дверима
виходити причащати вірних під час Літургії і повертатись; а також після
зачинення Святих Дверей по відпусті: а) дияконськими, бічними із святилища чи
Святими?)
•
Як причащати після завершення Літургії тих, котрі
ще сповідалися?
•
Після завершення Літургії звершуються ще інші
богослужіння та молитви, наприклад парастас, панахида, молебень, вервиця. Чи
можна причащати під час таких богослужінь і як?
Висновок: Святі Тайни потрібно
виносити через Святі Ворота, а також повертатись через них. Причастя вірним слід
уділяти тоді, коли закінчиться наступне після Літургії богослужіння, вийшовши
із святилища через Святі Ворота, а не дияконські чи якісь інші, та промовивши
«Зі страхом Божим…» та «Вірую Господи». Вчити вірних, що ті, що ще перебувають
у храмі під час Причастя поза Літургією мають стати з благоговінням, припинивши
усі розмови, додаткові молитви або інші дії.
4) Літургійний одяг тих
священиків, що допомагають причащати:
•
Єпитрахиль vs єпитрахиль + фелон
Мирослав Іван Любачівській у Літургіці
вказує, що фелон слід одягати на усіх богослужіннях, на котрих читають
Євангеліє (ст. 79).
У цьому разі йдеться про більше,
ніж лише читання Євангелія. Справді, це може бути незручно, коли сповідники
відриваються від сповідей, щоб допомогти причащати, а після знову повертаються до
сповідальниці. Проте гідність та пошана Євхаристії має переважати над «зручністю».
Висновок: священикам, котрі
допомагають уділяти Причастя, слід одягати єпитрахиль + фелон.
5) Літургійний одяг під час уділенні
Причастя хворим:
– «кишенька»
(схована на грудях);
– бурса-єпитрахиль;
– єпитрахиль +
фелон;
– катехизаційний
момент.
•
Берестейський Собор 1596 р.
•
Щоб
нам не забороняли публічно, при свічках і в ризах, згідно з нашим звичаєм,
нести до недужих Святі Тайни (Арт. 23).
•
Львівський Собор 1891 р.:
•
Хоча Замойський Собор дозволяє нести Св. Тайни
до хворих на велику відстань приховано чи укрито, одягаючи при цьому лише одну
єпитрахиль (тит. 3, §
3), але Львівський Собор вимагає, щоб священик був одягнений у єпитрахиль та
фелон (тит. 2, гл. 3, § 2).
•
Наявність літургійного одягу та публічний прихід
священика із Святими Дарами може мати потужний катехизаційний та
євангелізаційний ефект для рідних хворої особи, сусідів та випадкових свідків.
Окрім того, це може сприяти укріпленню у вірі та християнській поставі і самого
хворого.
Висновок: нести Святі
Тайни у бурсі-єпитрахилі, а також у фелоні. Згідно з Требником у єпитрахилі та
фелоні потрібно звершувати Таїнство Єлеопомазання.
6) Причастя священиків (у
який спосіб священикам приймати Святі Дари в часі короновірусних обежень)
•
Тіло – Кров (звичний, розділений спосіб);
•
Тіло, занурене у Кров (занурення);
•
Формула (чи змінюється формула Причастя за зміни
послідовності та виду Причастя):
•
Чесне і пресвяте тіло Господа, і Бога, і Спаса
нашого Ісуса Христа подається мені, ієреєві ім’я, на відпущення гріхів
моїх і на життя вічне. Амінь.
•
Вірую, Господи…
•
Чесної і святої крови Господа, і Бога, і Спаса
нашого Ісуса Христа причащаюся я, слуга Божий, ієрей ім’я, на відпущення
гріхів моїх і на життя вічне. Амінь.
•
Оце діткнулося уст моїх і відніме беззаконня
мої, і гріхи мої очистить.
Висновок: спосіб та
формули у випадку Причастя священиків через занурення. Священик бере Тіло із
словами «Чесне і пресвяте тіло Господа…», відтак занурює у Кров та молиться
молитву «Вірую, Господи», тоді промовляє «Чесної і святої крови Господа, і Бога».
Далі споживає та промовляє «Оце
діткнулося уст моїх…».
N.B. Результатом напрацювань цього
круглого столу стало Пастирське послання Про спосіб уділення Святого
Причастя.
[1] Кардинал
Роберт Сара, «‘Let us return to the Eucharist with joy!:’ Letter on the celebration of the liturgy during
and after the COVID 19 pandemic to the Presidents of the Episcopal Conferences
of the Catholic Church», https://www.catholicnewsagency.com/news/45815/full-text-cardinal-sarah-let-us-return-to-the-eucharist-with-joy [доступ 05.09.2022].
[2]
Ігор (Возьняк), Митрополит і Архиєпископ Львівський, Розпорядження для
одностайності дій духовенства Львівської Архиєпархії УГКЦ у часі загострення
епідемологічних ситуацій, https://www.ugccla.lviv.ua/doc/%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B5%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F [доступ 16.09.2022].
[3]
Пор. Папа Римський Франциск, Apostolic
Letter on the Liturgical Formation of the People of God «Desiderio desideravi», 29,
https://www.vatican.va/content/francesco/en/apost_letters/documents/20220629-lettera-ap-desiderio-desideravi.html [доступ 05.09.2022].
[4]
Виділення у тексті – автора. Текст Конституції цитовано за: Документи
Другого Ватиканського Собору (1962 –1965): Конституції, декрети, декларації,
коментарі (Львів: Свічадо, 2014).
[5]
Папа Римський Іван Павло ІІ, Енцикліка Ecclesia de Eucharistia, 10,
52, https://www.vatican.va/content/john-paul-ii/en/encyclicals/documents/hf_jp-ii_enc_20030417_eccl-de-euch.html [доступ
05.09.2022]; Instruction on Certain Matters to Be Observed or to Be Avoided Regarding the Most Holy Eucharist «Redemptionis Sacramentum»,
2, https://www.vatican.va/roman_curia/congregations/ccdds/documents/rc_con_ccdds_doc_20040423_redemptionis-sacramentum_en.html [доступ 06.09.2022]. Цей документ має безпосереднє
відношення до Латинської Церкви (Instruction «Redemptionis Sacramentum», 3), однак його загальні норми
можуть застосовуватись і до нашої УГКЦ.
[6] Instruction «Redemptionis
Sacramentum».
[7]
Папа Римський Венедикт XVI, Post
Synodal Apostolic Exhortation on the Eucharist as the Source and Summit of the
Church’s Life and Mission «Sacramentum Caritatis», 38–42, https://www.vatican.va/content/benedict-xvi/en/apost_exhortations/documents/hf_ben-xvi_exh_20070222_sacramentum-caritatis.html [доступ 06.09.2022]. Див. також папа Франциск, Apostolic Letter «Desiderio desideravi», 48–60, https://www.vatican.va/content/francesco/en/apost_letters/documents/20220629-lettera-ap-desiderio-desideravi.html [доступ 05.09.2022].
[8] Папа Римський Венедикт XVI, Post Synodal Apostolic
Exhortation «Sacramentum Caritatis», 40.
[9]
Пор. Папа Франциск, Apostolic
Letter «Desiderio
desideravi», 54.
[10] Instruction «Redemptionis
Sacramentum», 5–6.
[11]
Пор. Instruction «Redemptionis Sacramentum»,
5–6; папа Франциск, Apostolic Letter «Desiderio desideravi», 54–57.
[12]
Francis Card. Arinze, Introducing «Redemptionis Sacramentum» (On certain Matters to be observed or to be avoided regarding the Most
Holy Eucharist), 1–3, https://www.vatican.va/roman_curia/congregations/ccdds/documents/rc_con_ccdds_doc_20040423_present-card-arinze_en.html [доступ 07.09.2022].
[13] Instruction «Redemptionis
Sacramentum»,
7–9.
[14]
Для кращого сприйняття тексту з боку читача та відображення того, що Інструкція
створена у латинському богословському середовищі і спрямована насамперед до
представників римо-католицького обряду, я свідомо використовую тут чужий нашій
традиції термін «целебрант» (вжитий в Інструкції) і не замінюю його нашим
відповідником «предстоятель».
[15] Instruction «Redemptionis
Sacramentum»,
88–107.
[16] Микола Кавасила, Пояснення
Божественної Літургії (Львів: Свічадо, 2013), 4.
Немає коментарів:
Дописати коментар