о. Василь Попелястий
Виклики та перспективи літургійного служіння у сьогоденні:
літургійний одяг та його
колористика
І. Літургійний одяг
1.
Актуальність теми
Використовувати
чи не використовувати літургійні ризи священнослужителям під час звершення
богослужінь? Доцільність цієї практики у сучасності, особливо у критичних
ситуаціях, таких як війна? Можливість не вживати усі ризи, що приписані літургійними книгами ризи? Подібні питання, з
одного боку, можуть виглядати надуманими чи, навіть, дивними у контексті
візантійської літургійної традиції та духовності, в якій численні символічні
коментарі дуже часто надають особливого значення, навіть, дрібним літургійним
жестам та речам. Окрім того, багато катехитичних коментарів звертають увагу, насамперед,
на ризи, коли говорять про Таїнство Священства.
Однак
практика вказує й на протилежні випадки. У деяких місцевостях існують традиції,
що парохи/адміністратори на власний храмовий празник служать Літургію, одягнувши
лише єпитрахиль та фелон, а запрошені священники – усі ризи. Непоодинокі фото
також демонструють, що певні пресвітери, звершуючи Літургію для військових (перебуваючи
навіть не на «нулі» чи під прямими обстрілами), одягають лише єпитрахиль поверх
камуфляжу.[1] Інші можуть не одягати
нарукавники, бо – не зручно… І цей перелік можна продовжувати і далі. Лунають
також голоси, що літургійні ризи загалом є пережитками імперської візантійщини та
дивуються тому, що Церква ще не відкинула цю «омертвілу» та «чужу» практику.
Треба зауважити, що дехто також дивується доцільності порушення питання літургійних риз у контексті війни, адже наявні й важливіші питання, що потребують вирішення. Ці особи мають рацію, однак лише до певної міри. Беззаперечно, існує чимало інших важливих питань. Однак дякуємо Богові, що безпосередні бойові дії відбуваються не на всій території України. Окрім того, Церква не припиняє виконувати свої завдання, як у зоні бойових дій, так і на порівняно тихих теренах: не лише проповідувати Євангеліє, але й звершувати діло спасіння у літургійному богослужінні (пор. Конституція про Святу Літургію Другого Ватиканського Собору Sacrosanctum Concilium, 6).[2] Це звершення спасіння особливо важливе у час війни. Тому і літургійні питання, пов’язані з ним, не втрачають актуальності. Варто також наголосити, що у дискусіях на наших круглих столах ми, не виходячи за межі нашої компетенції, зосереджуємося переважно на літургійному житті Львівської Архиєпархії, у такому разі лише побіжно заторкуючи глобальніші питання, які стосуються всієї нашої Церкви чи інших її окремих територій. Результати дискусій щодо останніх можна оформити у вигляді пропозиції та скерувати до відповідних компетентних структур.
